Дажбог
Дажбог (дав.рус. Дажьбогъ) — один із головних богів у слов’янській міфології, особливо у східних слов’ян. Він був богом сонця та його втіленням. На думку сербського релігієзнавця, міфолога Веселіна Чайкановича, він також був пов’язаний із підземним світом, вовками та ковальською справою. Був верховним богом сербського народу та можливим культовим героєм слов’ян.
Етимологія імені
Етимологія імені Дажбог, на перший погляд, очевидна. Назва складається з артиклів дажь «дай» і * богъ, що в даному контексті означає добробут. У такому перекладі Дажбог буде «яким дає добробут».
Джерела
Повість минулих літ
Першоджерелом для Дажбога є “Повість минулих літ”, або “Літопис Нестора”, в якій він описується, як один з богів пантеону князя Володимира, чиї ідоли були споруджені в Києві.
«И стал Владимир княжить в Киеве один, и поставил кумиры на холме за теремным двором: деревянного Перуна с серебряной головой и золотыми усами, и Хорса, Дажьбога, и Стрибога, и Симаргла, и Мокошь.» — Повесть временных лет
Слово о полку Ігоревім
У «Слово о полку Ігоревім» русичі названі онуками Дажбога.
«Тогда при Олзѣ Гориславличи сѣяшется и растяшеть усобицами, погибашеть жизнь Даждь-Божа внука, въ княжихъ крамолахъ вѣци человѣкомь скратишась»
«Въстала обида въ силахъ Дажь-Божа внука, вступила дѣвою на землю Трояню, въсплескала лебедиными крылы на синѣмъ море у Дону, плещучи, убуди жирня времена»
Іпатіївський літопис
Один із найнаочніших уривків про Дажбога узятий з Іпатіївського літопису, складеного в XV столітті з кількох набагато старіших документів Іпатіївського монастиря на Русі. Повний уривок, реконструйований з кількох рукописів, має наступний переклад:
«Царствующю сему Феостѣ [Гефест] въ Егуптѣ, въ время царства его спадоша клѣщѣ съ небесѣ, нача ковати оружье, прѣже бо того палицами и камениемъ бьяхуся. Тъ же Феоста законъ устави женамъ за единъ мужь посагати и ходити говеющи, а иже прелюбы дѣющи, казнити повелѣваше. Сего ради прозваша ̀и богъ Сварогъ… И по семъ царствова сынъ его, именемъ Солнце [Гелиос], егоже наричють Даждьбогъ… Солнце царь, сынъ Свароговъ, еже есть Дажьбогъ, бѣ бо мужь силенъ.»
Насправді це слов’янський переклад оригінального грецького рукопису Іоанна Малали VI ст. В оригінальному грецькому тексті імена богів — Гефест та Геліос. Зважаючи на все, невідомий нам російський перекладач постарався переказати всю історію (дія якої відбувається в Єгипті). Ймовірно, замінивши імена античних божеств ті, які були відомі його читачам.
Можна лише сподіватися, що він справді замінив імена грецьких богів їхніми відповідними слов’янськими аналогами; але одне питання залишається проблемним: у всіх слов’янських мовах слово, що означає Сонце, має нейтральний або жіночий рід, а не чоловічий (але все ж таки існує давньосхіднослов’янські епічний персонаж російського билинного епосу «Володимир Червоне Сонечко»)
Також у балтійській міфології, яка ближча слов’янській, Сонце — жіноче божество, Сауле, а Місяць — чоловіче. Таку ж закономірність можна спостерігати у фольклорі та інших слов’янських народів, де Сонце нерідко ототожнюється з матір’ю чи нареченою, а Місяць — із батьком чи чоловіком, які діти — зірками. Куди саме йде Дажбог, як можливе чоловіче сонячне божество пантеону князя Володимира залишається під питанням.
Функції
Бог сонячного тепла, дощу та родючості
На думку деяких дослідників, Дажбог походить з древнього пантеону безтілесних (небесних) божеств, але в нечисленних слідах він зустрічається як божество сонця (фактично сонячного тепла і дощу, що прискорює життя і безпосередньо впливає на родючість). Тлумачення його зв’язку з дощем виходить з етимології назви, до складу якої входить слово дощ, яке у низці слов’янських мов пов’язане з цією характеристикою. Згідно з переказами, в сербській оповідальній літературі він зустрічається перетвореним на старого, який пересувається за допомогою тростини, тому що він хром на одну ногу, одягнений у ведмежу шкуру (або якусь іншу) шубу. За ним завжди слідує чорний собака (або вовк). За деякими відомостями, собака сліпа на одне око, але ця характеристика приписується самому божеству (близькість до Велес). Є також сліди віри в те, що він їздив білому коні та часто був серед людей, допомагаючи їм.
Бог підземного світу та верховний бог сербів
У першій половині XX століття сербський релігієзнавець Веселін Чайканович представив тезу, якою після неї ніхто не займався і не намагався зіставити її з іншими тезами. Чайканович ясно робить висновок з великої кількості народних традицій і вірувань, що ім’я Дажбог майже завжди використовується для позначення злої істоти, а часто і для самого диявола (Дажбог також згадується, як король дияволів) і приходить до двох можливих висновків:
- Дажбог був богом підземного світу, тому його ототожнювали з дияволом.
- Дажбог був верховним богом сербів, через що його довелося розжалувати до диявола.
Аналізуючи його риси у фольклорі, Чайканович приходить до висновку, що він, безперечно, був хтонічним божеством. На підставі чого ототожнює його зі слов’янським богом мертвих. Спостерігаючи за сербською народною релігією, Чайканович приходить до висновку, що вона переважно хтонічна, що має означати, що верховний бог також є хтонічним божеством, тож тоді це має бути Дажбог.
Все це Чайканович пояснює це тим, що Дажбог, як божество підземного світу, після прийняття християнства перетворився на диявола, і його зовнішній вигляд говорить про це. Він також стверджує, що Дажбог є мандрівним божеством і що обряди, пов’язані з Різдвом Христовим (обрядовий елемент: прихід божества), фактично на його честь, на додаток до чого він вказує обрядові елементи культу предків.
Він може перетворюватися на вовка, тобто. вовк представляє початковий антропоморфний образ божества, яке постає у легендах як кульгавий вовк, чи вовк із білою мастю. Ця інтерпретація насправді є анімістичною формою предків, що ще раз вказує на хтонічний характер Дажбога.
Дажбог після християнізації
Після прийняття християнства культ Дажбога змінився культом Святого Сави. Оскільки Святий Сава є найвидатнішим святим серед сербів, неважко дійти невтішного висновку, виходячи з якого Веселін Чайканович припустив, що він був верховним богом сербів. Багато легенд про Дажбога лише переодяглися. Замість імені Дажбога, як головної дійової особи у легендах, з’явився святий Сава, який оминає народ і своєю мудрістю вирішує проблеми односельців. Також, ймовірно, через сильний культ Дажбога він був демонізований і фігурує в багатьох оповіданнях, як Хромі Даба, що є дияволоподібним явищем.