Дружина

Дружина — це добірна частина князівського війська. До неї входили воїни, що особисто підкорялися князю або як в єдиному випадку за всю історію Київської Русі княгині Ользі. Вони також мали право сидіти з князем чи княгинею за одним столом. У великих військових походах крім дружини брала участь і місцеве ополчення племен, що збиралися з підвладних князю, і війська найманців. Наприклад у поході князя Ігоря на Візантію 944 року у складі війська були наймані печеніги.

Дружина у Київській Русі

До християнізації Київської Русі влада князів була слабкою, а військо мало родоплемінний, народний характер: всі боєздатні чоловіки озброювалися, добровільно приєднувалися до дружини та після закінчення походу розходилися.

Вже за часів Святослава I (942-972) у Київській Русі виділявся прошарок професійних воїнів, які надходили на службу до князів як постійний конвой (світи).

З прийняттям християнства у 988 році за Володимира Великого влада князів зміцнилася, підтримувана православною церквою, і вони оточили себе військовими дружинами, загонами професійних воїнів, які споряджалися та підтримувалися при княжому дворі.

Організація

На час Володимира Мономаха, на початку XII століття, дружина набула ширшого значення та нових обов’язків: у свиту входили охоронці князя (мала дружина), а також придворні та чиновники (дружина в ширшому значенні). При цьому дружина поділяється на дві групи.

• Старша дружина, бояри, командують військом (воєводи) або керують маєтками та містами («тисяцькі»)
• Молодша дружина, служать звичайними солдатами та охоронцями, забезпечуючи захист князя у воєнний та мирний час.

На війні

Військо Київської Русі в основному складалося з погано озброєних селян та городян, але кожного князя на полі бою супроводжував невеликий загін важкоозброєних загонів на конях, з обладунками та зброєю скандинавського типу. Як правило, ці загони налічували не більше кількох сотень людей і часто боролися в пішому порядку.