Ігор Рюрикович

Ігор Рюрикович – великий князь київський, син Рюрика та чоловік княгині Ольги. Після смерті Олега у 912 році (умовно) уже змужнілий Ігор став правителем Київської Русі.

Дізнавшись про смерть князя Олега, древляни вирішили відновити незалежність «зачинилися» від Ігоря і перестали виплачувати данину. Внаслідок чого в 914 році Ігор пішов на древлян, завоювавши їх, поклав на них данину ще більше за Олега. У 915 році, рухаючись на допомогу Візантії проти Болгар на Русі, вперше з’явилися печеніги. Ігор вирішив не перешкоджати їм уклавши з ними мир. Але вже в 920 році, сам провів проти них військовий похід, в якому здобув перемогу.

Походи князя Ігоря на Візантію

У 941 році князь Ігор Рюрикович зібравши велике військо попрямував човнами до берегів Візантії. Як тільки з’явилися незліченні судна в Чорному морі дунайські болгари дали знати про це імператору. Цього разу руси напали на азійські береги візантійської імперії та стали там по грецьких літописах страшно лютувати. Вони надавали різним катуванням полонених, випалювали селища, грабували церкви та монастирі.

Греки зібравшись силами та спорядивши кораблі виступили проти Ігоря. Князь був упевнений, що переможе, але на жаль помилився. Коли візантійські судна зійшлися із судами Київської Русі, візантійці почали метати вогонь. Полум’я охоплювало судна, а вода його не гасила. Флот Ігоря було розбито.

Після поразки Ігор зібрав нове військо 944 року з варягів, слов’ян, полян, русів, тиверців, кривичів і найняв печенігів. Однак виходячи з помилок минулого походу висунувся кіннотою суходолом. А іншу частину війська відправив морем.

Попереджений наперед імператор Роман I Лакапін вислав послів з багатими дарами на зустріч з Ігорем, який вже досяг Дунаю. Водночас Роман надіслав дари й печенігам. Після поради із дружиною, Ігор задоволений даниною повернув назад. Наступного року князь уклав з Візантією військово-торговельний договір у якому згадуються імена його дружини Ольги, сина Святослава та племінників.

Смерть Ігоря Рюриковича

Ігоря було вбито древлянами під час збору данини. Датування походу Ігоря в древлянську землю і пов’язаних з ним подій є приводом для дискусій. Похід київського князя до древлян та їхнє наступне повстання умовно датується істориками 945 роком. Цього року Ігор повів своїх у древлянську землю, де вони збирали данину надміру призначеної колишнім договором, творячи насильство та бешкет над місцевими жителями. Зібравши данину Ігор зі своєю дружиною поїхав назад до Києва. Однак ухвалив рішення повернутися і зібрати додаткову данину. Відпустивши більшу частину дружини вже з зібраною даниною, Ігор з малим числом воїнів знову поїхав до древлян. Деревляни направили до нього послів, сподіваючись врегулювати конфлікт. Проте Київський князь відмовився покинути їхні землі. Тоді древляни скликали народне зібрання віче на якому і було вирішено вбити князя.

На зустріч Ігорю вирушило військо на чолі із князем Малом. У ході військового зіткнення дружину Ігоря було розбито. Сам Ігор потрапив у полон і згодом страчений шляхом розривання на частини. Деякі дослідники вказують на те, що страта Ігоря мала дуже яскраво виражений ритуальний характер. Деревляни вбивши Ігоря розраховували не скільки припинити стягування данини, скільки переламати хід військово-політичного протистояння та встановити у Києві свою владу.

Полеміка про роки правління та ім’я

Кардинально переглядаючи Повість временних літ  французький історик Костянтин Цукерман стверджує, що Ігор фактично правив три роки, між літом 941 року та своєю смертю на початку 945 року. Цукерман стверджує, що 33-річне царювання, яке приписується Ігорю, є результатом помилкової інтерпретації візантійських джерел. Справді, жодне з дій Ігоря, зафіксоване у Літописі не датовано раніше 941 року.

Посилаючись на Іоакимівський літопис, історик Василь Татищев стверджує, що матір’ю Ігоря була шведська принцеса Ефанда, існування якої ставиться під сумнів багатьма істориками. На думку Татіщева, ім’я Ingor походить від фінського (Izhora) імені Inger. Татищев також наводить дати народження Ігоря за різними рукописами: 875 рік за Розкольницьким рукописом, 861 рік за Нижегородським рукописом, 865 рік за Оренбурзьким рукописом.