Кривичі

Кривичі – спілка громад східних слов’ян. Центрами їхньої культури були міста Смоленськ, Полоцьк та Ізборськ. Розселив у верхів’ях західної Двіни, Волги та частково Дніпра.

Їхня культура була не однорідною оскільки територія їхніх племен сягала значної відстані. Крім того, вони були союзом племен у кожному з яких існували свої правила та закони.

Походження Кривичів

Перша згадка про кривичів в повісті минулих років відбувається в частині Кия, Щека, Хорива і сестри їх Либідь, що оповідає про смерть.

Там і повідомляється про їхнє походження, що слов’ян було одне князівство в Новгороді, а інше на річці Плоті де жили полочани та від них походять кривичі, а містом їх був Смоленськ, а від них своєю чергою пішли жителі півночі.

« а у славян в Новгороде свое, а другое на реке Полоте, где полочане. От этих последних произошли кривичи, сидящие в верховьях Волги, и в верховьях Двины, и в верховьях Днепра, их же город — Смоленск; именно там сидят кривичи.», — Повесть временных лет

Історики поділяють кривичів на дві великі групи:

• Полоцькі кривичі
• Псковські кривичі

Полоцька група була сумішшю слов’янської та балтської культури коштом близького розташування до балтських народів.

Основними, а можливо, і єдиними їхніми партнерами по всіх торгових справах, а також культурного обміну були варяги. Також не мало важливо, що найімовірніше саме кривичі були тими самими майстрами з виготовлення човнів на яких слов’яни вирушили до Царгорода (Константинополь, нині Стамбул).

Останній полоцький князь Рогволод загинув від рук Володимира Святославича у 978-980 році після чого кривичі вже не змогли повернути колишню могутність.

«И напал Владимир на Полоцк и убил Рогволода и двух его сыновей, а дочь его взял в жены.», — Повість минулих літ

Остання згадка про кривичів відноситься до 1162 в Іпатіївському літописі. Однак у європейських джерелах ще кілька століть фігурувала назва цього народу.

Вірування та звичаї Кривичів

Попри те, що вони з часом розчинилися серед інших племен до нас дійшло чимало свідчень про їхній побут і життя. Вони стали унікальним народом, а деякі їх вірування часом відрізнялися від світогляду інших слов’янських племен і не дотримувалися стандартних релігійних поглядів. Цікаво, що кривичі в окремих регіонах шанували Велеса більш ніж верховного бога пантеону слов’янського язичництва Перуна. Цілком можливо, що саме ця особливість стала однією з причин, через яку вони пішли в кров від інших племен.

Так, завдяки археологічно знахідкам, ми знаємо, що кривичі ховали померлих у довгих курганах. На місце поховання клали урну з прахом покійного та цінні речі, які належали йому за життя. Кривичі вірили, що після смерті вони будуть потрібні померлому. У жіночих похованнях знаходять скроневі серпоподібні кільця, різноманітні намисто, вироби з кераміки, а в чоловічих наконечниках копій, ножі та стріли. Вони були забобонним племенем і поклонялися вищим силам. У них був свій календар за яким жерці передбачали погоду та зміни долі людей.

Після 1162 кривичі більше не згадуються в російських літописах. Однак це не означає, що плем’я зникло без сліду. Вони стали основою появи інших народностей своїх нащадків.