Мова та писемність

Церковнослов’янська мова — богослужбова мова слов’янських православних церкви. Церковнослов’янська мова це кодифікований (упорядкування норм мови та їх фіксація у довідниках, словниках, граматиках тощо) варіант старослов’янської мови, який став використовуватися після моравської місії Кирила та Мефодія. Після кодифікації зі старослов’янського у X та XI ст. була найважливішою слов’янською літературною мовою до наших днів. Загальна церковна мова Читать полностью

Старослов’янська мова (дав.рус. сло̀вѣньскъ ѩзꙑ́къ) — найдавніша письмова слов’янська мова, тобто перша літературна з групи споріднених мов індоєвропейської родини. Стандарт писемності був створений братами місіонерами Кирилом (до схими Костянтин) та Мефодієм на основі македонського діалекту, що використовувався на околицях міста Солунь (сучасне місто Салоніки) у IX столітті з метою перекладу Святого Письма та інших писань Читать полностью

Праслов’янська мова – це так звана прамова, від якої побічно походять всі сьогоднішні слов’янські мови. Як і інші прамови, праслов’янська мова не має письмових слідів. Все, що ми знаємо про цю мову сьогодні, є результатом порівняльного аналізу слов’янських мов, а також інших індоєвропейських мов. Походження Згідно з найбільш вірогідним науковим припущенням Курганної гіпотези, яка заснована Читать полностью

Давньоруська мова — давня мова (або набір діалектів) східних слов’ян, яка використовувалася з VII—VIII по XIV—XV століття Київської Русі, а потім і в князівствах, що склалися після її розпаду. Є спільним предком української, російської та білоруської мов. Тому, що цю мову її древні носії називали саме рѹсьскыи, то вже в XIX столітті серед славістів утвердилася Читать полностью