Олег Віщий

Олег Віщий – легендарний князь, воєвода та засновник Київської Русі. Правитель Новгородської землі з 879 р. та князь Київський з 882 року. Об’єднав слов’янські та фінські племена, розгромив хозар та уклав торгові договори з Константинополем.

Походження Олега визначається лише приблизно, літопис називає його родичем Рюрика («он того же рода»), тобто, ймовірно, того ж роду, що він. Хронологія початку правління князя Олега невизначена, тому що взагалі незрозуміло, наскільки умовне хронологічне датування смерті Рюрика, згідно з Повістю минулих літ це 879 рік.

«В год 6387 (879). Умер Рюрик и передал княжение свое Олегу – родичу своему, отдав ему на руки сына Игоря, ибо был тот еще очень мал.», — Повесть временных лет

Відношення між владою князя Олега та малолітнього князя Ігоря визначити досить важко, проте згідно з текстом російсько-візантійського договору 911 року, справжність якого не викликає сумнівів, Олег названий «великим князем», тим самим підтверджуючи його самостійне правління Київської Русі.

Заснування держави Київська Русь Князем Олегом

Відповідно до тієї ж повісті минулих літ у 882 р. Олег Віщий вирушив у похід узявши з собою варягів, чудь, словен, мерю, весь, кривичів, захопив владу в Смоленську і посадив там свою людину. Далі він вирушив на південь і захопив владу в місті Любечі (сьогодні це селище міського типу в Чернігівській області), де так само залишив правити одного зі своїх людей.

Дійшовши до Києва, подія відома як похід князя Олега на Київ, Олег дізнався, що на той момент там правили Аскольд та Дір. Очевидно, Київ узяти було зовсім не з простих завдань і Олег пішов на хитрість. Залишивши частину війська позаду, а частину в човнах. Олег взявши з собою малолітнього Ігоря і трохи воїнів підплив до Угорської гори, сховав своїх воїнів і відправив посла до Аскольда та Діру з посланням «мы купцы, идем в Греки от Олега и княжича Игоря. Придите к нам, к родичам своим». Коли Аскольд і Дір прийшли, війни вийшли з човнів Олег сказав Аскольду і Діру: «Не князья вы и не княжеского рода, но я княжеского рода», і показав Ігоря: «А это сын Рюрика». І вбили Аскольда та Діра.

Після смерті Аскольда та Діра, Олег сів княжити в Києві та сказав: «Да будет это мать городам русским». Так було засновано князем Олегом велику державу Київська Русь. Попри це Великий Новгород залишався одним із найбільших міст Русі до кінця XII століття, все ж таки по одній з гіпотез факт покладання Олегом данини на Новгород Києву і варягам може бути свідченням проти тієї версії, що він був новгородським князем.

Розширення підвладних територій Київської Русі

На завоюванні Києва князь Олег не зупинився і продовжив розширювати підвладні території так у 883 році ним були завойовані «деревляни, у 884 сіверяни, які тоді платили данину хозарам, Олег їм наказав не платити більше хозарам, поклавши на сіверян легку дати «Я враг их» и вам (им платить) незачем». У 885 р. Олег послав до радимичів і запитав: «Кому даете дань?». Вони відповіли: «Хазарам». І сказав їм Олег: «Не давайте хазарам, но платите мне».

Похід Олега на Візантію

У 907 залишивши Ігоря в Києві князь Олег вирушив у похід на Царгород (слов’янська назва Константинополя, на сьогодні Стамбул)

Згідно з літописом флот Олега налічував 2000 кораблів по 40 осіб на борту кожного, тобто близько 80 тисяч воїнів, що за тими мірками однозначно велике військо, а ще що важливо у складі армії Олега входило безліч племен:

«Взял же с собою множество варягов, и славян, и чуди, и кривичей, и мерю, и древлян, и радимичей, и полян, и северян, и вятичей, и хорватов, и дулебов, и тиверцев, известных как толмачи: этих всех называли греки  “Великая Скифь”»

Греки закрили місто, а Олег Віщий влаштував досить криваву війну, вбиваючи всіх, не зберігаючи життя навіть полоненим. Саме ж місто було взято вельми цікавим способом якщо не сказати фантастичним, але якщо повірити тексту літопису, то видовище було більш ніж грандіозне і страшне:

«И повелел Олег своим воинам сделать колеса и поставить на колеса корабли. И когда подул попутный ветер, подняли они в поле паруса и пошли к городу. »

Від побаченого греки були в жаху і звернулися до Олега з проханням не губити місто запропонувавши будь-яку данину яку він забажає. Олег відійшов від столиці, розпочав переговори про мир із грецькими царями Леоном та Олександром пославши до Царгорода Карла, Фарлафа, Вермуда, Рулава та Стеміда з вимогою по 12 гривень на кожну людину, а також данину для міст, Києва, Чернігова, Переяславля, Ростова, Любеча і для інших міст, оскільки там правили князі підвладні йому.

«Когда приходят русские, пусть берут содержание для послов, сколько хотят; а если придут купцы, пусть берут месячное на 6 месяцев: хлеб, вино, мясо, рыбу и плоды. И пусть устраивают им баню – сколько захотят. Когда же русские отправятся домой, пусть берут у царя на дорогу еду, якоря, канаты, паруса и что им нужно»

Царі Леон та Олександр погодилися на всі умови Олега, уклали мир і присягали один одному, греки цілували хрест, а Олега зі своїми війнами присягнули своєю зброєю, Перуном своїм богом та Волосом богом худоби. Олег повісив свій щит на воротах Царгорода на знак перемоги, похід Олега на Константинополь увінчався колосальним успіхом і він повернувся до Києва з даниною.

Договір 911 року із візантією
Через 4 роки після підписання мирного договору Олег у 911 році відправив посольство до Царгорода, яке підтвердило «багаторічний» усталений світ і уклало новий договір з візантією. Порівняно з попереднім укладеним договором у 907 році з нього зникла згадка про безмитну торгівлю. У договорі Олег називається “великим князем російським”. У справжності цієї угоди сумнівів немає: він підкріплюється як згадкою у візантійських джерелах, і лінгвістичним аналізом.

Смерть Віщого Олега

За переказами, волхви передбачили Олегові смерть від коханого коня. Передбачливий князь відмовився від улюбленця і згадав про нього лише через кілька років після його смерті. Дізнавшись про загибель тварини, полководець гірко посміявся над волхвами, став на череп коня і сказав: «Чи його мені боятися?». Однак у черепі коня жила отруйна змія, що смертельно вжалила князя. Через наслідки укусу великий князь засновник давньоруської держави помер 912 року. Похований на горі Щекавиця у місті Київ.