Перун

Перун — один із головних богів слов’янського пантеону, бог-громовержець у слов’янському язичництві. Заступник воїнів, а вся історія Київської Русі це низка нескінченних і кровопролитних воєн. Тому є втіленням сили та свободи для слов’ян і найголовнішим захисником від ворогів.
Одна з ранніх згадок про Перуна зустрічається у візантійського історика Прокопія Кесарійського, який жив у VI столітті:

«Вони вважають, що один із богів, творець блискавок, є владикою над усіма, і йому приносять у жертву бугаїв і здійснюють інші священні обряди.», — Прокопій Кесарійський

Це, а також згадка в інших джерелах, наприклад Повісті минулих літ говорить про те, що культ Перуна серед слов’янських племен точно не був локальним. Однак довести той факт, що він був верховним божеством усіх слов’ян вкрай складно.

У вище згаданій Повісті минулих літ говориться, що князь Володимир в 980 році встановив дерев’яний ідол Перуна:

«И стал Владимир княжить в Киеве один, и поставил кумиры на холме за теремным двором: деревянного Перуна с серебряной головой и золотыми усами, и Хорса, Дажьбога, и Стрибога, и Симаргла, и Мокошь. И приносили им жертвы, называя их богами, и приводили своих сыновей и дочерей, и приносили жертвы бесам, и оскверняли землю жертвоприношениями своими. И осквернилась кровью земля Русская и холм тот.», — Повість минулих літ

Однак лише через 8 років той же князь Володимир прийняв християнство за грецьким зразком. Ідол Перуна був скинутий у Дніпро. Варто згадати, що подібний ідол громовержця стояв і в Новгороді, де в 989 році за розпорядженням єпископа Йоакима він також був скинутий у річку.

Також у договорах укладених між Київською Руссю і Візантією в 907 і в 911 році руси присягалися Перуном, а також Велесом, що говорить про високе становище цих божеств у древніх слов’ян. Загалом Перун був повсюдно шанований у всіх східних слов’ян, а наприкінці так званого язичницького періоду бог грому та блискавки вважався головним божеством, як серед простого народу, так і серед дружини на чолі з князем.

Радянський історик та археолог Борис Рибаков говорив, що виникнення культу Перуна було задовго до заснування Київської Русі приблизно III тисячоліття до н. е..

«Перун тоді був, очевидно, не стільки богом запліднюючих хмар, скільки Перуном-Грозою, грізним божеством перших племінних дружин, кінних пастухів-войовників, озброєних бойовими сокирами, які надовго стали символом бога грози.», – Рибаков Б. А

Він залишився і богом воїнів Київської Русі часів язичництва.

Згідно з білоруським доданням Перун у лівій руці носить сагайдак зі стрілами, а у правій цибулі та роз’їжджає по небу у вогняній колісниці. Але не можна говорити, що він ніс із собою лише війну, також він був благодійником. Він уособлював із собою грозові хмари, що несуть дощ, а отже й гарний урожай.

У Повісті минулих літ говориться, що в ідола Перуна була срібна голова і золоті вуса. Срібна голова це можливо якийсь натяк на сивину що вказує на похилий вік бога громовержця.

Відомими радянськими лінгвістами Володимиром Топоровим та В’ячеславом Івановим була запропонована теорія основного міфу згідно з якою існує легенда, яка ніби нитку пронизує індоєвропейські міфології. Знайти її вплив можна як в індійській релігії, так і в слов’янському язичництві. Її суть у протиставленні бога громовержця нікому великому змію. У слов’янській міфології богом громовержцем само собою був Перун, а його противником був Велес, чи Волос. Після перемоги Перунга над ворогом небо звільняє води та проливає благодатний дощ. Цьому міфу відповідають загальнослов’янські обряди заклику дощу. Місце, де зазвичай проводили ритуали, присвячені Перуну, проводили на височині недалеко від дуба або зовсім у дубовому гаю.

У сусідів слов’ян явну схожість із Перуном має Балтійський бог громовержець Перкунас. У німецько-скандинавській міфології це бог Тор. За деякими припущеннями образ Тора має значну роль на культ Перуна у стародавніх слов’ян, оскільки основу княжої знаті складали варяги, тобто вихідці зі Скандинавії.

Перун після Хрещення Русі

Після прийняття християнства Перуна змінив святий Ілля, який зображується у вигляді білобородого старця, що подорожує на огранованій колісниці.

Пророк Ілля вже згідно з біблією був владикою стихій. У зв’язку з цим народна традиція і перенесла ряд функцій Перуна, якраз на нього. Заміщення Іллею Перуна почалося ще до Хрещення Русі, в договорі між Київською Руссю та Візантією в 945 році йдеться про русів язичників, які клялися Перуном і про русів християн, які приносили присягу в соборній церкві святого Іллі.

Борис Рибаков стверджував, що етнографія дає безліч прикладів кривавих жертвоприношень святому Іллі.

«У багатьох північних губерніях Русі до Іллін дня спеціально «всім світом» вигодовували бика, якого і заколювали в день свята. Підготовка до Ільїна дня велася цілий тиждень, що носила назву Іллінська.», — Рибаков Б. А

Загартовування бика нагадує розповідь Прокопія Кесарійського, який згадується вище. До речі Ільїн день який святкується 2 серпня за григоріанським календарем і святкувався за старим 20 липня тобто по юліанському по видимому і був споконвічним днем ​​громовержця Перуна.