Праслов’янська мова
Праслов’янська мова – це так звана прамова, від якої побічно походять всі сьогоднішні слов’янські мови.
Як і інші прамови, праслов’янська мова не має письмових слідів. Все, що ми знаємо про цю мову сьогодні, є результатом порівняльного аналізу слов’янських мов, а також інших індоєвропейських мов.
Походження
Згідно з найбільш вірогідним науковим припущенням Курганної гіпотези, яка заснована на зіставленні сьогоднішніх мов, праслов’янська мова виникла з прабалтослов’янської мови, яка, своєю чергою, виникла зі східної гілки протоіндоєвропейської мови в причорноморських степах (також відома як ізоглоса кентум — сатем). Прабалтослов’янська мова, ймовірно, існувала з 3 по 1 тисячоліття до нашої ери. Ця мова була близькою до індоіранської мови та прагерманської мови.
Історія мови
Праслов’янська мова, ймовірно, з’явилася десь між 1500 і 1000 роками до н. е. у південній половині прабалтослов’янського мовного ареалу. Це було зроблено на підставі того, що слова, що позначають внутрішні води (які тут є найважливішим елементом ландшафту), добре збереглися в сучасних слов’янських мовах порівняно з іншими топонімами. Так само слова, що позначають рослини та тварин, що населяють цю місцевість, також мають високий рівень подібності в більшості живих слов’янських мов. У цій місцевості виявлено безліч археологічних пам’яток, що говорить про існування доісторичних культур.
У стародавньому світі ареал, населений слов’янами (і де говорили праслов’янською мовою), включав район річок Вісли, Буга, Дніпра і Прип’яті, що збігається з сучасними районами східної частини Польщі, півдня Білорусії та північ.
Розквіт праслов’янської мови пов’язаний з періодом V- VI ст., коли він стрімко поширювався з міграцією слов’янського населення на захід, південь, схід і північ. Водночас починається відокремлення окремих діалектів. Однак (одначе), вважається, що у VIII столітті однією і тією ж мовою говорили від Салоників на півдні до Великого Новгорода на півночі. За два століття лінгвістичний ареал праслов’янської мови розширився у кілька разів. Таке швидке поширення праслов’янської мови (і слов’янського життя) досі залишається загадкою.
У IX столітті відбулися останні зміни у праслов’янській мові, які були характерними для всіх його діалектів. Поступово з урахуванням діалектів виділилися окремі слов’янські мови. Проте в найближчі IV-V століття можна говорити про «загальну зрозумілість слов’янської мови». Це підтверджує і діяльність святих (моравська місія) Кирила і Мефодія, які наприкінці IX століття без особливих труднощів поширювали християнство слов’янською говіркою з околиць Салонік серед слов’ян Великої Моравії (див. Старослов’янська мова).
У різних областях десь між X-XII століттями з’явилися перші письмові джерела, в яких можна помітити появи суттєвих відмінностей. Це спричинило появу про «редакції», з якої народилися сьогоднішні слов’янські мови.