Радимичі

Радимичі — одна зі слов’янських племінних спілок, належність якої до західних чи східних слов’ян залишається предметом дискусій у науці. Їхні землі розташовувалися на річці Сож, з заходу та півночі вони були обмежені Дніпром, а з півдня та сходу – Десною. Із заходу вони сусідили з дреговичами, з півночі — з кривичами, зі сходу — з в’ятичами, а з півдня — з сіверянами.

Походження Радимичів

Відповідно до Повісті минулих літ, радимичі походять від ляхів. Здобули свою назву від Радима (легендарний родоначальник радимичів) і оселилися на річці Сож.

«радимичи же и вятичи – от рода ляхов. Были ведь два брата у ляхов – Радим, а другой – Вятко; и пришли и сели: Радим на Соже, и от него прозвались радимичи», — Повість минулих літ

У 885 році Віщий Олег встановив владарювання над радимичами та зобов’язав їх данину платити йому раніше сплачувану хозарам:

«Послал к радимичам, спрашивая: “Кому даете дань?”. Они же ответили: “Хазарам”. И сказал им Олег: “Не давайте хазарам, но платите мне”.», — Повість минулих літ

Радимичі у поході на Царгород

У 907 році у складі війська князя Олега спільно з безліччю інших племен і племінних спілок радимичі брали участь у поході на Царгород:

«Пошёл Олег на греков, оставив Игоря в Киеве; взял же с собою множество варягов, и словен, и чуди, и кривичей, и мерю, и древлян, и радимичей, и полян, и северян, и вятичей, и хорватов, и дулебов, и тиверцев, известных как толмачи: этих всех называли греки “Великая Скифь”.», — Повесть временных лет

У 984 році радимичі спробували відколотися від Київської Русі, але зазнали поразки на притоці Сожа річки Піщань від воєначальника Володимира Святославича, на ім’я Вовчий Хвіст.

«Пошел Владимир на радимичей. Был у него воевода Волчий Хвост; и послал Владимир Волчьего Хвоста вперед себя, и встретил тот радимичей на реке Пищане, и победил радимичей Волчий Хвост. Оттого и дразнят русские радимичей, говоря: “Пищанцы от волчьего хвоста бегают”. Были же радимичи от рода ляхов, пришли и поселились тут и платят дань Руси, повоз везут и доныне.», — Повість минулих літ

З того часу вони продовжили жити на своїй землі, поступово асимілюючись із сусідніми племенами та народами та утворюючи білоруську народність. Згодом землі радимичів увійшли до складу Чернігівського та Смоленського князівств. Востаннє про них згадуються у літописі під 1169 роком.

Також з Повісті минулих літ відомо, що радимичі, в’ятичі та жителі півночі «мали однакові звичаї», всі вели розгульний спосіб життя, «мертвих своїх спалювали, а порох зберігали в урнах, поставлених на стовпах біля великих доріг», і не вступали в моногамні шлюби Але замість цього практикували полігамію, особливо багатоженство.