Слов’янське язичництво

Слов’янське язичництво — це система дохристиянських уявлень про світ і людину у давніх слов’ян, в якій різні божества є силою природи.

Прямих джерел не збереглося, а збереглися лише лаконічні християнські звіти, часто написані авторами чи літописцями, які мали безпосереднього знання предмета і жили кілька десятків чи сотень років після християнізації. Повна реконструкція слов’янських вірувань неможлива, а спроби часто викликають сумніви у доцільності та достовірності прийнятих методів.

Реконструкція заснована переважно на слідах старих вірувань, що збереглися у фольклорі та віруваннях християнського періоду.

Порівняно з іншими язичницькими релігійними системами Європи, релігія слов’ян одна з найменш збережених. Внаслідок зіткнення слов’янської та християнської культур, йшов поступовий процес витіснення первісних вірувань християнством.

Слов’янське язичництво своїм корінням сягає стародавньої індоєвропейської релігії. Слов’яни також як германці, кельти, іранці та багато інших народів були колись єдиним етносом або принаймні спорідненими племенами. Релігійна система, що об’єднувала їх, розпалася на кілька гілок, які з часом видозмінилися. Однак якщо взяти будь-які дві міфології індоєвропейців і порівняти їх, то можна знайти величезну кількість схожих рис. Проте слов’янське язичництво на відміну грецького чи німецького немає жодних письмових джерел.

Єдиними найменш достовірними писемними джерелами є роботи середньовічних письменників це здебільшого літописи та церковні проповіді написані в пост християнський період, тобто коли слов’яни вже прийняли християнство.

Язичницькі боги такі як Перун не рідко згадується в Повісті минулих літ, як, наприклад у записі про Російсько-візантійський мирний договір 944 року

«Если же кто-нибудь из князей или из людей русских, христиан или нехристиан, нарушит то, что написано в хартии этой, – да будет достоин умереть от своего оружия и да будет проклят от Бога и от Перуна за то, что нарушил свою клятву.», — Повість минулих літ

«На следующий день призвал Игорь послов и пришел на холм, где стоял Перун; и сложили оружие свое, и щиты, и золото и присягали Игорь и мужи его — сколько было язычников между русскими. А христиан русских водили в церковь святого Ильи, что стоит над Ручьем в конце Пасынчей беседы, и хазар, — это была соборная церковь, так как много было христиан среди варягов.», — Повесть временных лет

У 980 році той же князь Володимир Святославич який через 8 років хрестив Київську Русь якщо спиратися на «Повість временних літ» поставив ідоли язичницьких богів:

Сьогодні цей список богів з Повісті минулих літ історики називають, як пантеон князя Володимира.

«И стал Владимир княжить в Киеве один, и поставил кумиры на холме за теремным двором: деревянного Перуна с серебряной головой и золотыми усами, и Хорса, Дажьбога, и Стрибога, и Симаргла, и Мокошь. И приносили им жертвы, называя их богами, и приводили своих сыновей и дочерей, и приносили жертвы бесам, и оскверняли землю жертвоприношениями своими. И осквернилась кровью земля Русская и холм тот.», — Повість минулих літ

В основному всі слов’янські племена мали Перуна у своїх пантеонах. Одна з ранніх згадок про слов’янську релігію і Перуна зустрічається у Прокопія Кесарійського в його праці «Війна з готами» де він писав наступне:

«Вони вважають, що один із богів, творець блискавок, є владикою над усіма, і йому приносять у жертву бугаїв і здійснюють інші священні обряди.», — Прокопій Кесарійський

Також він згадує, що шанують вони річки та німф. Велес (Волос) був богом рогатої худоби, Хорс і Сімаргл, мабуть, були запозичені з більш ранньої іранської міфології та перекочували до слов’ян через скіфів чи сарматів.

У слов’ян язичників особливо шанували культ предків і відповідно обряди та ритуали, що випливають з нього, насамперед обряд поховання, а саме трупоспалення.

Найвідомішим артефактом є «Збручський ідол», який був знайдений на заході сучасної України у 1848 році у річці Збруч біля села Личківці, що на Тернопільщині. Знахідка ще незвичайна тим, що ідол був знайдений випадково, через аномальну посуху. Фактично верхівка ідола виконана у вигляді характерної у слов’ян шапки опинилася над водою.

Як сьогодні стверджують археологи над Збручем знаходиться культовий комплекс, це єдиний і неповторний комплекс храмів, який зберігся аж до монголо-татарської навали. На сьогодні ідол знаходиться у Краківському археологічному музеї.