Уличі

Уличі (дав.русь. Оуличи) — східнослов’янське плем’я згадуване між VI і X століттями в районах південно-західної України та на півночі сучасної Молдавії, тобто в районі рік Дністер та Буг. Їхнім головним центром було місто Пересечине. У військовому відношенні докази представляли сильне плем’я і мали дуже добрі стосунки зі своїми південно-західними сусідами тиверцями. На узбережжі Чорного моря викри разом із тиверцями вели часті битви з різними євразійськими загарбниками.

Уличі в історії Київської Русі

Після заснування Київської Русі в IX столітті київські князі такі як Олег, Ігор та Святослав кілька разів намагалися зайняти землі уличів, а в середині X століття одному з воєвод варязького походження Свенельду, який воював на службі у Київського князя Святославу, це вдалося. Пізніше уличі були інтегровані у суспільство Київської Русі, а після запеклого нападу печенігів у XI столітті переселилися у північно-західні та прикарпатські області сучасної України. До XIII століття вони злилися з іншими західноукраїнськими племенами, чим взяли участь у формуванні сучасного українського народу.

Згадка у Повісті минулих літ

Перша згадка уличів у Повісті минулих літ відбувається в оповіданні про розселення народів:

Дуліби тоді жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі тиверці сиділи по Бугу і по Дніпру; сиділи вони також поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по Бугові й по Дніпру аж до моря, і єсть городи їх і до сьогодні. Через те називали їх греки “Велика Скіфія”.

Перша датована згадка уличів у повісті минулих літ під 885 роком, де повідомляється, що Олег Віщий панував над іншими східнослов’янськими племенами, але «з вуличами та тиверцями воював»

І володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами1 , радимичами, а з уличами й тиверцями мав рать.

Далі в повісті під 907 роком (Російсько-візантійська війна 907 року) ті ж тиверійці вказані вже у складі війська князя Олега, уличі, мабуть, все ж таки не підкорилися легендарному князю.