Вирій

Вирій (дав.рус. ирье; рус. Ирий) — казковий край у слов’янській міфології, в який відлітають птахи на зиму та звідки приходить весна. Також у фольклорі звідти летять лелеки, які несуть дітей.

Етимологія назви

Слово «Вирій» — неясного походження на цю тему існує безліч гіпотез, але жодна з них твердо за ним не закріпилася. Перша згадка міститься в «Повчанні» Володимира Мономаха:

«И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть»

Образ та уявлення про Вирій

Гіпотетично спочатку слов’яни вірили лише в один потойбічний світ Вирій, що ототожнюється з Родом, що знаходиться далеко за морем, наприкінці Чумацького Шляху. Він представлявся як сад за залізною брамою, що перешкоджає проникненню живих, розташований у кроні світового дерева «Іггдрасіль» аналог у німецько-скандинавській міфології.

Кажуть, що птахи, які зазвичай ототожнюються з людськими душами, гніздяться на гілках дерева. Птахів, що прилітають до Вирію та повертаються навесні, слов’яни ототожнювали з людськими душами. Згідно з народними оповідями, разом з димом похоронного вогнища душа людини відлітає в Вирій, де не залишається назавжди, повертаючись через деякий час у черево вагітної жінки, принесене лелекою або дрімлюгою (нічний птах), в яких можна побачити сліди віри в реінкарнацію.

Також за повір’ями давніх слов’ян, там живе богиня Лада, а коли прокидається то, несе з собою весну.

Однак у пізніший період, на думку професора Бориса Успенського, під впливом контактів з християнством стався поділ на пташиний (ідентичний попередньому, більш ранньому потойбіччю) і на підземний зміїний потойбічний світ, який являє собою велику яму в лісі, де змії збираються в клубок на зиму, що сприймається як аналог християнського пекла. Під час християнства Київської Русі та Хрещення Польщі люди змогли уявити рай та пекло на основі ідеї Вирія.