Володимир Святославич

Володимир Святославич(дав.рус. Володимѣръ Свѧтославичь) — князь новгородський (969-978), великий князь київський (978-1015), який прийняв християнство в 988 році і після цього хрестив всю Київську Русь. Також відомий як Володимир Великий, Володимир Хреститель, Володимир Святий, Володимир I, а у народному епосі він ототожнюється з персонажем Володимира Червоне Сонечко.

Походження

Володимир був молодшим сином Святослава Ігоровича (945–972). Святослав вирішив, що Володимир буде правителем Новгорода, а Ярополк – правителем Києва. Через кілька років після смерті Святослава 976 року між братами спалахує конфлікт. Спочатку посварилися Ярополк та Олег. Володимир втратив Великий Новгород, тому в 977 році утік у скандинавські країни, а після повернення на батьківщину зібрав військо з варягів, слов’ян, чуді та кривичів. Він іде з ними проти Ярополка.

Дорогою до Києва він попросив руки Рогніди, дочки Рогволода, князя полоцького. Згідно з літописами, у момент, коли Володимир пропонує Рогнеді, вона вже обіцяна для Ярополка. Вона відмовляє Володимиру: «Не хочу разути сина рабині, але хочу за Ярополка» натякаючи на не дворянське походження його матері.

Розування – давньоруський весільний обряд, що символізує покірність дружини чоловікові.

Володимир напав на Полоцьк, завоював його і за порадою дядька Добрині зґвалтував Рогніду на очах її батьків, а потім наказав убити їх і братів Рогніди. Полоцьк був ключовим містом на шляху до Києва, після Полоцька він бере Смоленськ і займає Київ у 980 році, вбиваючи Ярополка та оголошує себе великим князем Київської Русі.

Роки язичницького правління

Ставши новим київським князем, Володимир відновив старих ідолів: Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Сімаргла, Мокоша, які сьогодні є так званим Пантеоном князя Володимира, причому є відомості, що він приносив цим божествам у жертву тварин і людей. Є також відомості про інтерес попереднього князя Ярополка до християнства, тож це могло бути причиною бажання Володимира повернути до Києва язичницьких ідолів.

Літописи того часу також розповідають про звички Володимира до прийняття християнської віри:

Був же Володимир переможений похіттю до жінок, було йому приведено шість жон […]. І наложниць в нього триста у Вишгороді, триста в Білгороді, а двісті — на Берестовім, у сільці, яке й нині зовуть Берестовим. І був він ненаситний на блуд, і, приводячи до себе замужніх жінок і дівчат, він розтлівав їх.

Деякі історичні джерела порівнювали князя Володимира із біблійним царем Соломоном. Нижче у тексті тієї ж «Повісті минулих літ» написано:

Був бо він жонолюбець, як і Соломон, бо в Соломона було, кажуть, сімсот жон і наложниць триста, і мудрий він був, а кінець кінцем погиб.

Православні історики стверджують, що після хрещення князь звільнив усіх язичницьких жінок від подружніх зобов’язань. Рогенде запропонував вибрати собі чоловіка, але вона відмовилася та отримала чернечий сан з ім’ям Анастасія.

Хрещення Київської Русі князем Володимиром

“Повість временних літ” також згадує про «вибір вір» («випробування вір»), але вона носить риси легенди. До двору Володимира приходили нібито проповідники ісламу, іудаїзму та західного «латинського» християнства (католицизму), але Володимир зважився на православ’я після розмови з грецьким філософом. Незважаючи на штампованість опису виборів, у них все ж таки є історичне зерно. Володимир сказав німцям, що прийшли до двору: «Ідіть назад, бо наші батьки цього не прийняли». У цьому можна побачити відлуння подій 962 року, коли німецький правитель надіслав до Києва єпископа та священиків на прохання княгині Ольги, яких не прийняли на Русі і вони ледве врятувалися.

Датою Водохреща Київської Русі традиційно вважається 988 рік. Хоч історичні свідчення вказують на 987 рік як на рік хрещення самого князя Володимира, а на 989 рік як на рік Хрещення Київської Русі.

У Києві хрещення було цілком мирним, а в Новгороді, де правив дядько Володимира Добриня, відбувалися бунти та повстання народу, які придушувалися силою.