Збручанський ідол

Збручанський ідол (Збручський ідол) — чотиригранний стовп із вапняку, знайдений на території сучасної України, а саме у річці Збруч біля села Личківці (Тернопільська область) 1848 року. Датується X-XIII століттям, нині знаходиться у краківському археологічному музеї. Однією з унікальностей ідола є те, що він висічений із каменю (місцевого вапняку), а слов’яни тих часів не використовували кам’яних ідолів і подібні знахідки є підтвердженням більшої різноманітності їхньої культури, побуту та слов’янського язичництва загалом.

Збручський ідол опис

Ідол заввишки 2,67 м має чотири грані, а по вертикалі розділений на три рівні, що на думку слов’янських неоязичників означає три сфери буття «Яв, прав і нав», однак вперше ця згадка зустрічається у «Велесовій книзі», яку вчені визнали фальсифікацією.
Висота верхнього рівня становить 160 см, на двох із чотирьох граней знаходиться рельєф зображення чоловіків, на двох інших гранях зображено по жінці:

• Перша грань — жінка, що тримає питний ріг. На погляд Б. А. Рибакова, уособлює собою слов’янську богиню родючості Мокош.
• Друга грань — чоловік із шаблею біля пояса та конем. На думку Б. А. Рибакова, це слов’янський бог-громовержець Перун, один із головних богів слов’янського пантеону.
• Третя грань – чоловік без атрибутів, проте на нижньому ярусі цієї грані знаходиться зображення колеса-сонця. Тому на думку Рибакова ця фігура верхнього ярусу відповідає Дажбогу, слов’янському богу плодючості та сонячного світла.
• Четверта грань — жінка, що тримає обручку. Рибаков вважає це рельєф зображенням богині Лади, покровителька шлюбу та кохання.

На всіх чотирьох гранях верхнього ярусу Збручського ідола руки зігнуті в ліктях, ліва лежить на поясі, а права трохи вище, на животі. У цьому положенні рук вимальовується якась схожість з антропоморфною фігуркою Гньоздовського ідола виявлена ​​при розкопках Гньоздовського археологічного комплексу у 2003 році.

Середній рівень має висоту в 40 см. На ньому зображені рельєфи чотирьох персонажів, два чоловічі та два жіночі, які можливо водять хоровод тримаючись за руки. В одного з жіночих персонажів на тій же грані, де зображена жінка з рогом (можливо Мокош), зображена маленька людина, можливо дитина.

Нижній рівень має висоту 67 см. На трьох з чотирьох граней знаходяться рельєфи зображення людських персонажів, одна грань порожня з ледве помітним зображенням колеса-сонця. На зворотному боці порожньої грані зображено чоловіка (тої ж грані де зображена жінка з рогом), що стоїть на колінах, який тримає середній ярус (мабуть, є лицьовою стороною), на лівій і правій від нього гранях зображені чоловіки на колінах, повернені в його бік, а також тримають. середній ярус.

Культовий зміст

Символічне значення ідола заперечується. Загальноприйнята думка, що статуя є «Святовітом» (неправильне тлумачення імені полабського Свєнтовіта), зараз вважається невірним, оскільки, згідно зі збереженими літописними описами, зображення Свєнтовіта істотно відрізнялися від Збручського ідола.

Відповідно до концепції Бориса Рибакова, верхній пояс статуї є головними слов’янськими божествами, тобто. по черзі: фігура з рогом — Мокош, фігура з перснем — Лада, фігура з мечем і кінь — Перун, а фігура без атрибутів Дажбог. Фігура внизу статуї Велес. Рибаков ототожнював статую загалом із Родом, на його думку, головним слов’янським божеством. На думку того ж таки вченого, скульптура має фалічну форму, що відбиває ідею родючості. За словами Лешека Павла Слупецького інтерпретації Рибакова суперечить голова однієї фігури, а її чотири лики представляють чотири іпостасі Перуна. Польський геолог та археолог Януш Котларчик бачив у «Святовиті» образ Сварожича.

За словами Адама Лапінського, вся статуя є символічним зображенням космічної осі. Верхній пояс статуї інтерпретується як небесна сфера, середній як світ, населений людьми, а нижній пояс ототожнюється з підземеллям.